У холодних дощах загубилась Весна,
Мабуть, змову зими викриває...
Кригу ламне, нуртуючи в гніві Десна,
Вириваючись, дамби зриває...
Може плаче, а може кохання зове?
На галявині Бога благає,
Щоб забуть назавжди...Той, який греблі рве,
Лісову Мавку палко кохає...
На світанку, коліньми впаде у сніги,
Не прокинувся пролісок синій?
А Весна вже давно залила береги,
Наче сіллю, насипала іній...
Розгрібає руками колючу слюду,
Від кохання у шалі безумства,
Шепотів:"Неодмінно ту квітку знайду,
Закружляю у вирі чаклунства...
Поки проліски ніжні розквітнуть, зберу
Діаманти? сховаю під лавку...
У весільний вінок заплету, приберу,
Заквітчаю...улюблену Мавку..."
Та Весна розкидала проміння жагу,
Дарувала росу підвіконню...
Виливала замріяна Мавка нудьгу,
Та не з Тим лікувала безсоння...
03.03.2015.
"Ні-ні, він насправді не замерз під березою, він просто став іншим: землею, водою, деревами, небом, журбою. І закохана Мавка зазирала у його очі вранішньою росою, пестила сонячними пальчиками повіки, місячним промінчиком чоло, збираючи по краплі слова в речення, заплітаючи їх у мелодику вітру, снігу, завії, дощу… А може… Може, то була інша Мавка? Інший Лукаш слухав голос кохання, і від того народжувалася нова історія. Історія для двох. Бо для кохання, як і для щастя, потрібні Двоє. "
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щось мені незрозумілий коментар до мого вірша... У мені СВОЯ версія...Хіба в ньому сказано,що не Той замерз?Він любить...ЩОСЕЗОННО...