В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Біля чорних стін тягнеться шлях,
кроки розмірні лунко звучать
і за мною невидимі мчать
всі скорботи по втрачених днях.
Личко дитяти – миле, просте,
часом носило світло в мій дім,
в згадках живе – ніжним, дорогим,
і печаль росте, росте, росте...
Тут була – це дитя – в серці жар,
в полум’яній посмішці уста, –
вічна мені снилась красота,
тож відкинув тлінний цей дар.
А минуле – ах, зникло в пітьму –
темний край, що з туги зледенів,
і вона все шле звідти мені
свій скорботний крик: чому, чому?
В темряві тихій місто спить.
Невірної ночі вірний син
бреду я – бездомний і один,
а дощ все мрячить, мрячить, мрячить...
Димчо Дебелянов, Спи градът
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин -
а дъждът ръми, ръми, ръми...
Трепнали край черните стени,
стъпките размерено кънтят
и след мен невидими вървят
жалби за преминалите дни.
Образът на милото дете,
нявга озарило моя праг,
в спомена възкръсва - чист и драг -
и скръбта расте, расте, расте...
Тя дойде - дете - с пробуден жар,
с пламенна усмивка на уста,
но възжаждал вечна красота,
аз отвъргнах тленния й дар.
Миналото - ах, остана то
тъмен край от скърби заледен
и оттам отпраща тя към мен
своя скръбен вик: защо, защо?
Спи градът в безшумните тъми.
На нощта неверна верен син,
бродя аз - бездомен и самин,
а дъждът ръми, ръми, ръми...
ID:
562757
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 26.02.2015 22:31:10
© дата внесення змiн: 26.02.2015 22:31:10
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|