- Якщо вони дізнаються - нам кінець, - шепотіла Мел, тримаючи в руках сумку, від якої її тоненьке тіло неначе згиналось вдвоє.
- Вони не дізнаються, - запевнив дівчину Ді, що ніс ще більшу сумку.
- Еге ж, саме після таких слів все починається, - прошепотіла Мел, дорікнувши хлопцеві поглядом.
Сонце давно зайшло за горизонт, а небо всипало зірками та різноманітними світилами, які, чомусь на думку Ді, з'являються тільки влітку. Вітки дерев ледь-ледь прогиналися під теплим вітром, що заколисував все живе цієї ночі.
І як раз в цей момент двоє малих старалися тихо вибратись з будинку, тягнучи з собою багаж, та навіть не здогадуючись, що за ними спостерігають. За величезною шафою, куди батьки складають весь посуд, стояла дівчинка, напружуючи очі, щоб в темряві розгледіти старшу сестру, яка збирається чкурнути з дому.
І ніхто з цих двох не знав, що на ранок батьки дізнаються про їхню пригоду через необережність молодшої сестри...
До будинку Ді вони дібрались за допомогою велосипедів. "Як добре, що містер Сторож мирно спав в своєму будиночку та не розбудив батьків голосним гарчанням, - думалось Мел".
Драбина, що вела до даху, була настільки хиткою, що її скрип повинен був змусити прокинутись усіх мешканців будинку.
Разом з сумкою за плечима, Ді видирався вгору посміхаючись, адже він так довго чекав, коли його таємницю дізнається Мел, яка в цей момент, з сумкою повною їжі, думала лиш про те, як не полетіти вниз.
- Сюди, - тримаючи Мел за руку скомандував Ді.
На горищі панувала своя атмосфера та зовсім інше життя, незнайоме іншим мешканцям о такій порі.
Якщо ж інтер'єр всередині будинку був довершеним в одному стилі, то про горище, напевно, всі забули. Тут панував хаос. Все завалено коробками з старими речами та лахміттям, що пролежало не одне покоління. Деякі речі, на які не вистачило коробок, просто валялись на землі збираючи пил, а яскрава жовта пляма на стіні наче кричала про себе. Її ніхто не загородив, вона просто була як вічне нагадування про... Про що? Як тут з'явилась ця жовта пляма? Невже хтось справді хотів пофарбувати кімнату в такий колір, та випробувавши фарбу, передумав? Неможливо так рівно розхлюпати фарбу. Вона тут не випадково.
- Ді, - запитую я, - ви побудували цей будинок, чи тут вже хтось мешкав раніше?
- О, ми купили його в однієї сім'ї, - безтурботно відповів той, дістаючи зі сумки купу ковдр.
- А чи.. Чи це все ваше? Тут, на горищі, - знову цікавлюсь я.
- Ні, певна справа. Мама з татом сюди майже не навідуються, з нашого тут абсолютно нічогісінько. Батьки, напевно, ніколи це не викинуть.
Стіна з жовтою фарбою привернула мою увагу і я ніяк не могла відвести від неї очей.
- Мел, - різко покликав мене Ді, - ходімо вже.
- Куди? А хіба ми вже не прийшли?
- Майже, - усміхнувся той.
На іншому кінці горища висіло велике сіре покривало, на яке б я ніколи не звернула уваги, не поведи мене туди Ді. Відкинувши його, очам відкрилась дивовижна картина. Місце під зірками.
Маленька трикутна вежа, яку я ніколи не помічала в будинку, бо та була розміщена зі сторони саду. Трикутне вікно, білі подушки на землі і відкритий космос.
- Вітаю у найкращому місці цього будинку, - урочисто сказав Ді.
- Ти тут частенько буваєш, - все ще здивовано сказала я, дивлячись на пом'яті подушки.
- Це надійна схованка.
- І від кого ж тобі ховатись?
- Це дорослі думають, що ми, менші, не маємо клопотів та цікавимось лиш комп'ютерними іграми. Це ж мій особистий простір, де тільки я Володар.
- Звідки ж ти такого набрався, Ді? Невже хтось заважає твоїй свободі?
- Ну звісно! В тебе ж є молодша сестра, ти повинна розуміти. А в мене ще й два брати, кому, як не мені знайоме почуття дискомфорту? Давай сюди бутерброди, - швидко змінив тему Ді.
- До речі, навіщо їх так багато? Батьки точно помітять, що половина продуктів з холодильника раптом зникла.
- А ось і причина, чому я тебе сюди привів.
- Тобто, діло не в зірках?
- Не тільки. Закрий очі.
Пройшла хвилина. Дві. П'ять. На мить я подумала, що Ді з мене жартує, і вже збиралась відкрити очі.
- Космічний дракон! - радісно вигукнув той, від чого бутерброд випав в мене з рук.
- Щ-що? - повільно розплющуючи очі я подумала, що це все сон. - Ох, Ді! Де ти його взяв?
Страх миттю зник, а замість нього виникло зацікавлення. Космічний дракон, трохи менший за дорослого кота, з шкірою зеленого кольору, помітною навіть при світлі нічних світил, та очима - жовтими, як пекуче сонце.
- Дивись, що він може, - радісно гукнув Ді, задоволений справленим враженням.
Зосереджено дивлячись на нерухомого дракона, що здавався восковим, очі Ді на мить блиснули жовтим і дракон відкрив пащеку. Не вогонь, а іскри вистрілили з його рота та перевтілились в величезного птаха.
- Покажи ще раз, будь ласка! - благала Мел, задивившись на вогняного птаха.
- Спочатку погодуймо його, а то засне, - посміхнувся Ді та пригостив дракона своїм непочатим бутербродом.
До світанку залишалось недовго. Жовта фарба на стіні ось-ось почне зникати.
- Віднесемо дракона на його корабель, - стурбовано гукнув Ді.
Стіна пропустила їх, і в мить викинула назад, забравши свого полоненого.
Нічні світила будуть знаком, що зустріч з драконом відбудеться знову, а ми з Ді, тим часом, повернулись по домівках, засинаючи з усмішками на обличчях.
ID:
563211
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.02.2015 16:19:41
© дата внесення змiн: 12.06.2015 20:19:04
автор: Lily Grant
Вкажіть причину вашої скарги
|
, аж сам занурюєшся чимось до тієї атмосфери. Думаю, варто продовжити 
