Привіт. Чому стоїш така промокла?
Крізь вікно вдивляєшся у даль.
Знаю, що під дощем ховала сльози,
Але не змогла втопить печаль.
Тебе побачить не чекав, змирився
І тепер сполоханий стою;
До мне ти наважилась з’явитись!
Невже це правда, чи я лиш сплю?
Мовчиш, потрібних слів знайти не можеш?
Гордість обернутися спиня?
Ти почекай-но трішки, буду скоро,
Ось тримай, перевдягни вбрання.
…
Я повернувся, ну і дощ на дворі,
Добре, що зосталась не пішла.
Розмову нам почати допоможуть
Цукерки і пляшечка вина.
…
Колись кохав тебе, про тебе мріяв
І вже щастя іншого не знав,
Аж раптом світ шалено зненавидів –
Ти із іншим ніжною була.
Кохав тебе без розсуду, без тями,
Ще може кохать не перестав,
Але надію сильну – бути разом
В глибині душі навік сховав.
Невже й тебе спіткала моя доля?
Не зникають сльози на очах.
В душі твоїй голосять невимовно
Зрадою розбиті почуття.
Серденько, яка ж гірка твоя журба,
Її з тобою розділяю.
Ненависне, кажеш, те життя,
Життя – байдуже існування.
Але ж любов проклинаєш ти даремно –
Відчай в прірву гибельну штовха.
Ми до життя втрачаємо натхнення –
На любов уся вина ляга…
Не кляни любов, нею варто жити!
Знаєш, і не треба забувать,
Що для взаємності жаданой миті
Ти готова все життя чекать.
Любов – жага неспинна віддавати
Все те, що немає сил тримать.
Любов – війна, а вчинки то гармати,
За любов вже ж треба воювать!
Таке воно, розпатлане кохання,
Божевільне, вперте і сліпе,
Воно не лічить час й образ не знає,
Без надій надією живе.
…
Буду я страждать, та тобі пораджу,
Вже моїх помилок не роби:
Ти непокору горду і відвагу
Перед серцю любим прояви…
…
Ну все, багато я сказав,
втрачаю гордість сам,
тобі я бачу легше стало,
вже зникли сльози на очах…
