Лина Костенко «Берестечко»
Часть 1
НУ ВОТ И ВСЕ. ВОРОНЬЯ СТАЯ ВЬЕТСЯ,
Народ свободный ты теперь, как вол.
И Берестечком проигрыш зовется,
А Радзивил на Киев в бой пошел.
Я уж не тот. Я лишь остаток пепла
В руке бессильны меч и булава.
Где умереть? Попасть из пекла в пекло,
Мы без орудий и хоругви смерть взяла.
Девятосил, я обессилен, брат мой,
Лишь конь мой ржет у дикой лебеды,
Нет войска. Преданность распята,
Один в беде… Опять в борьбе один.
Вот это подарили басурманы,
Я ж разве гетьман? Свалище глупот.
Видения вновь мучат непрестанно,
Теперь смотри на Украину. Вот
Смотри.
Давись слезами.
Самый сильный
Ты был. Была и сабля, а теперь стручок.
Теперь один, к тому же пьян обильно,
Поскольку пьешь, как трахтемировский дьячок!
Твоя свобода заперта решеткой,
Бурьян в полях. Лишь виден аркалук.
Краюху хлеба, но зато ведь четко
По графику берешь из вражьих рук!
Хмелей, Хмельницкий.
Где ж твои клеймоды,
Хоругви где? Где гром твоих музык?
Где в битвах ранее добытые свободы,
Где твой Богун, Пушкарь и Джеджалик?
Козак Небаба, он таки не баба,
Когда бы жив под ним был славный конь,
Ну, разве б был убит рукою драба
Козак Небаба, вихрь он и огонь?!
Вот, если бы не чмошники гусары…
И если бы не златолюбый хан…
И был не так обилен на удары
Судьбинушки предсказанный талан.
Когда б не дождь… убрать бы свары, склоки,
Ум прибавляли б чуб и борода,
Когда б старейшины мирились, хоть немного,
Когда, когда, когда, когда, когда…
Кури табак, ты Божий пупс из глины
Ярмо ты сбросил в Резаных Ярах,
Лишился материнской пуповины,
Ты выкорчеван. Злоба, горечь, мрак.
Ну, что ж ты ждешь? От Бога разрешенья?
Ведь на редутах мох уже растет,
Ну, вот и все. Одно лишь пораженье
Викторий славных сотни зачеркнет!
Вот ночь, звездою яркой в глаз ворвется,
На Млечный Путь надежа собралась.
Поможет кто? Решить тебе придется:
Московский царь иль трансильванский князь?!
Нагайцев орды? Помощь караима?
Султан Мехмет? Иль на границах ров?
Лишь обесчестченная нэнька Украина
Скрестила руки… Умереть бы чтоб?
И что теперь? Что надо сделать первым?
Ни булавы. Ни войска и нет веры!
Моя вина. Мой грех перед людьми…
За нас все было.
Почему ж разбиты мы?
(конец 1 части)
*****
Костенко Ліна «Берестечко»
Частина 1
ОЦЕ І ВСЕ. ЦЯ ГАЛИЧ НАД МІСТЕЧКОМ.
Народе вільний, аж тепер ти — віл.
Моя поразка зветься Берестечком.
На Київ наступає Радзивілл.
Я вже не я. Мене вже улелекали.
Уже рука не вдержить булави.
Куди умерти?! З пекла та й до пекла?
Гармат нема. Пропали корогви.
Дев'ятосил, знемігся я потрошку.
Ірже мій кінь у дикій лободі.
Немає війська. Всі — у розпорошку.
Один в біді… Один — як на воді.
Оце тобі супряга з бусурманом.
Хіба я гетьман? Всипище глупот.
Так дався оморочити оманам!
Тепер дивись на Україну. От.
Дивись.
Давись сльозами.
Був найдужчий.
Носив при боці шаблю, не стручок.
Тепер сидиш самотній, невладущий
і п'єш, як трахтемирівський дячок.
Твою свободу охрестили ґрати.
Бур'ян в полях — ледь видно архалук.
То що ж тепер цьому народу — брати
свій кревний хліб у переможця з рук?!
Хмелій, Хмельницький!
Де ж твої клейноди?
Де корогви? Де грім твоїх музик?
Де в битвах завойовані свободи?
Де твій Богун, Пушкар і Джеджалик?
Козак Небаба, ох, таки ж не баба!
Якби під ним не встрелили коня,
хіба б поліг від рук якогось драба
козак Небаба, вихрові рідня?!
Якби не ті заклепані гусари…
якби не зрадив хаповитий хан…
якби ж він був ощадніший на вдари.
мій кривдами рокований талан!
Якби не дощ… якби не ремст і розбрат..
якби хоч трохи глузду під чуби..
Якби старшини не пішли урозбрід…
якби, якби, якби, якби, якби!!!
Чмели тютюн, ти, Божа лялько з ґлею!
Ти ж скинув ярма в Різані Яри!
Тепер стирчиш над рідною землею,
як вивороть — корінням догори!
Чого ти ждеш? Якої в Бога ласки?
В твоїх радутах проростає мох.
Оце і все. Одна така поразка
закреслює стонадцять перемог!
Ось ніч, і та зорею в очі цвікне.
Чумацький Шлях заремигає — злазь.
Хто допоможе, дурню макоцвітний, —
московський цар чи трансільванський князь?!
Ногайські орди? Вуса караїма?
Султан Мехмет? Кордони з кияхів?
Лежить твоя зглузована Вкраїна,
схрестивши руки всіх своїх шляхів.
І що тепер? Що вдіять, що почати?
Ні булави, ні війська, ні почати.
Моя вина. Мій гріх перед людьми.
Усе ж було за нас.
Чому ж програли ми?!
ID:
555798
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 30.01.2015 09:40:27
© дата внесення змiн: 30.01.2015 09:40:27
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|