Уже Святвечір, сину, дочекалась…
Кутя в макітрі, в мисці - пампушки.
Такі рум’яні, круглі...я старалась.
Ваніллю пахнуть так, як любиш ти.
З маленьких літ Різдво – найкраще свято!
Ялинка, і вертеп, й колядники!
Гостей завжди у хаті пребагато!
Синочку рідний, двері відчини…
Ось ти маленький хлопчик- колядуєш,
Ось у вертепі милий пастушок,
А як завзято й весело віншуєш.
Який у тебе гарний кожушок!
Сьогодні ані вісточки, ні слова
Мовчить вороже злісний телефон.
За тебе синку я на все готова,
Та лиш звертаю очі до ікон.
І падаю навколішки, й голошу.
Ісусе, сина з пекла поверни,
Сідаю до вечері й щиро прошу,
Щоб дочекали мирної весни!
Стоять хати, де вічний сум вселився,
У тугу огорнулися батьки,
І до вдови синочок притулився,
І плачуть наречені-пелюстки.
Різдвяна зірко, де ти? Засвітися!
Хай День Різдвяний настає новий!
Дзвінок. Тремчу! Мій любий, озовися!
«Христос рождається,матусю!Я живий!»
Пані Наталю! Мурашки йшли по тілу , читаючи ваш вірш!Написано душею зболених матерів України! Дай
нам Бог , щоб це пекло закінчилося! Низький вам уклін . З повагою, Калинонька.
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я Вас читаю вперше, п. Наталю!І від шоку , напевне, відкрив рот....Добирати слова важко : майстерноЮ проникливо і глибоко змогли передати біль і всієї України , і однієї матері...Низько схиляю голову і за вишуканість, і спільність поділеного болю...Ми вібруєм спільно: тому дуже важливо щоб і Ви знайшли хвилину пробігтись моїми світлинами. З повагою Пломінь.
Наталія Ярема відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00