Ми так схожі на трупу з кабаре,
піднімаєм спідниці коли кажуть "вже".
Життя і так всіх кращих забере,
а хто гірший хореограф скаже.
Набридло пити чорний чай щодня,
невже немає сенсу вірити в нас.
Перевчилась вірити людям я
адже ти не лікуєш мене лікує час.
Я прокинулась сьогодні , а за вікном сніг
я знову падаю милий до твоїх ніг.
А на столі так і стоїть чорний чай,
ти вже біля дверей ,я кричу " Зачекай".
Ми всі гравці одного театру,
на сцені візьмем і роспалим ми ватру.
Для когось ця роль це все життя,
а для когось піти це нове відкриття.
Так хочу сама побачити Париж,
та нехай ти рідненький в пеклі згориш!
Набридла фальш шоденних мить,
в моєму серці зараз грім загримить.
Теперішнє життя , єдина маска,
згинь з очей моїх, будь-ласка.
Я хочу кави , надоїв мені чай,
я хочу заснути і побачити рай.
Та нехай я тебе не побачу ніколи,
неподивлюсь знову як літають бджоли
але ніхто ,як я не беріг твої долоні
я нарешті , незалишусь в полоні
