Я сходжу із розуму з тобою,
Я вірю у прийдешню далечінь,
Мені так хочеться тримати твою
Руку, і бути наче ота тінь.
Ніколи вже тебе не покидати,
Набридли пусті люди у житті,
Хочу нарешті вже спіймати
Удачу, за хвіст, і віддати все тобі.
Бо очікування з тобою радість,
А сум перетворюється в сміх,
І залишає оту злу вже заздрість
Всіх, та опадає наче білий сніг.
Холодною і вітряною порою,
Коли сонце рано мчить за небокрай,
Пройдеш м'якою, повільною ходою
Ти, і тінь твоя кудись у даль.
І будете ви йти шляхами,
Котрими ніхто тебе ще не водив,
І можливо колись хтось скаже
Мама, тобі, а тінь заплаче з цих от слів.
Сльози радості і сильних відчуттів,
Побачать колись всі - і малі, і дорослі,
І забирають вони трохи почуттів
Чужих, щоб повернути тіні відголосні.
Тих хто віддавав своє життя,
Родичів, коханих, друзів у тобі,
Щоб підтримати запал буття
І подарувати його своїй сім'ї!
23.11.2014
09.02.2015
