"Я б хотіла...Ні..Ігоре..Не так..Вибач мене. Так, більше не варто нічого говорити. Слова не змінять дій, які ми робимо. Сподіваюсь, він зрозуміє і пробачить" - обдумувала Віра смс, яку хотіла відправити Ігору.
- Що в тебе там? Кому вже строчиш? - з цікавістю спитала Манька, хоч і знала відповідь наперед. Вже цілий тиждень Віра шле смс тільки одній людині, набирає тільки його номер.
- Нічого. - відповіла сухо і натиснула відправити.
Хоч би хивилинку поговорити, хоч би дав пояснити, хоч би вислухав. "Ти зробила вибір" - ці три слова вона прокручувала в голові день за днем. Хм..зробила вибір..але ж люди мають властивість помилятись, люди ж не роботи, в них є емоції, які час від часу не піддаються керуванню. Та це не виправдання. Зраду не виправдати нічим.
Тільки дії можуть змінити щось. Віра йшла по знайомій дорозі, підсвідомо, не думаючи і перед нею виріс 9-поверховий будинок. Ноги самі занесли її до того будинку. Перший повер, другий, третій, на четвертому зупинилась, квартира 46. Звінок в двері. Все як в тумані. Двері відкрились і вона побачила ту ж спокусливу посмішку, що і завжди. Назік був трохи здивованим, але не подав виду.
- Скучила? Хм, не думав, що я аж так впливаю на дівчат.
- Мовчи, не хочу чути від тебе ні слова. - і зразу полізла цілувати ті брехливі, та такі солодкі губи. Назар, звичайно, не відбивався. Йому це подобалось. Коли хтось залежний від нього. Хоч Віра такою не була, але все ж щось привело її саме сюди. Чи то злість на себе чи то на Ігора, чи то на все зразу. Та зараз ця злість змішалась і допомогла дівчині зробити ще одну велику помилку.
- Я хочу тебе. - прошепотіла.
Хлопець мовчки затащив її до кімнати і почав знімати одяг. З себе, з неї. Двері так і лишились не прикритими. Сам процес Віра пам'ятала смутно. Тільки під ніс повторяла собі: шлюха. Думала від того їй стане легше, думала Назар втихомирить її біль. Та він зміг задовільнити тільки свої бажання. А чого ж вона чекала? Прекрасного і романтичного першого разу? Свічки, музика, вино? Ось маєш. Тепер всередині одна пустота. Вона тихо зібрала речі, оділась і вибігла з квартири. Ніби там їй не було чим дихати, стіни давили на неї, а обличчя Назара спотворилось. Стало чужим, холодним. Зазвонив телефон. на екрані висвітилось : Ігор. Вона підняла трубку і почула таке спокійне і тихе:
- Привіт.
І тут вона не стрималась і розридалась. Сказала своє завчене за тиждень "вибач" і відключила телефон. Вона не могла чути його голос чи чийсь інший. Здавалось той голов проходить крізь неї до самого серця, крізь вени і пульсує в скронях. Цього болю було не винести. Добре що mp3, яке подарував їй тато, завжди з нею. Вона включила на повну гучність музику і йшла в невідомому напрямку. Вона не знала, що чекає її далі і як їй бути, але й зупинитись чи повернутись до гуртожитку вона не могла. Тому єдиним виходом було сісти на автобус і поїхати додому, там де тато, там де все тихо і спокійно. Туди, де вона стояла перед виходом на вечірку, в той момент, коли вона ще нічого не знала, коли ще її рідні були поруч. Хотіла подивтись в дзеркало і побачити ту саму дівчинку, та це була б ілюзія. Бо в дзеркалі вона бачить когось чужого. І це найстрашніше.
ID:
547208
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.12.2014 22:51:31
© дата внесення змiн: 22.01.2016 23:33:00
автор: Finding Myself
Вкажіть причину вашої скарги
|
