Я завжди мріяв щоб сімейне щастя мати,
Щоб в тиху гавань серце збурене я вів,
І після мандрів довгих мав де спочивати –
Щоб був останній день моїх безжурних днів.
Щоб скромну жінку мого віку міг кохати,
І двоє діточок – маленьких пустунів,
І коло друзів невеличке там приймати,
Де плин розмов легкий у літніх вечорів.
Любов для юності лишив, не дорожив я нею,
Лиш подругу хотів я з вірною душею,
Щоб там мої печалі читані лежали;
Послало небо більш ніж я просити смів,
Ім’я для дружби надійшло з ніжніших слів,
І так прийшла любов, коли вже й не чекали.
Félix Arvers
Sonnet à mon ami R…
J’avais toujours rêvé le bonheur en ménage,
Comme un port où le cœur, trop longtemps agité,
Vient trouver, à la fin d’un long pèlerinage,
Un dernier jour de calme et de sérénité.
Une femme modeste, à peu près de mon âge
Et deux petits enfants jouant à son côté ;
Un cercle peu nombreux d’amis du voisinage,
Et de joyeux propos dans les beaux soirs d’été.
J’abandonnais l’amour à la jeunesse ardente
Je voulais une amie, une âme confidente,
Où cacher mes chagrins, qu’elle seule aurait lus ;
Le ciel m’a donné plus que je n’osais prétendre ;
L’amitié, par le temps, a pris un nom plus tendre,
Et l’amour arriva qu’on ne l’attendait plus.
