Вродлива. Її бурштинові очі, форми лебедя сповнені грайливості та азарту. Погляд додає інтриги, манить до себе чаруючими іскрами. Вільна у думках. Легка і невимушена. Ступає, на якусь секунду прислухаючись завмирає і знову продовжує ходу. Її надзвичайно граціозні рухи приваблюють і навіть здаються лагідними. Її вух торкаються всі й навіть, найменші звуки, що є навколо. Вона знає, так само, як за нею спостерігаю я, за ним спостерігає вона. І їй байдуже. Вона давно чекала лише його. Вичікувала, виглядала. У її, досконалих у своєму божевіллі думках, вона вже не раз встигла уявити цю зустріч. Як неочікувано знову з’явиться у його житті. Як знову сполохає його одним лише поглядом, одним лише рухом своїм. Тільки б знову не дати йому піти, продовжувала міркувати вона. Тільки б не припуститися старих помилок, він цього не пробачить. Момент, і десь там у далечі вона відчула його! Відчула всім своїм нутром і кинулась назустріч. Але обережно. Вона пам’ятає, прорахуватися не можна. Подих частішав, слух загострювався. Нічого не підозрюючи, він просто квапився по своїх справах. Ще трохи. От-от. Вона майже поряд. Час завмер, завмерли й вони, зустрівшись поглядами. Його очі просили,-стій. Її очі прошепотіли,-тікай. Тієї ж секунди, зістрибнувши з високого пня, лисиця ввійшла крізь хутро у шию беззахисного зайця, гострими зубами прориваючи його артерії. Ще дещо борсаючись у смертельних обіймах, заєць, ніби благав про милування. Але палаюча червоним кров невблаганно лишала його вже слабеньке тільце. Стікала на яскравий білий сніг, на ікла лисиці, що лише більше розпалювало її жагу до свіжого м’яса. Вона розривала його так, ніби, відбулася довгоочікувана помста. Вона насолоджувалася результатом. Вона пишалася своєю величчю. Вона хитра, підступна та зарозуміла.
