З дитинства мав таку я мрію,
Десь оселитися в степу,
Спостерігати буйну ниву
в пшениці витоптать тропу,
До річечки із чистою водою,
Що стрімко протіка серед долин.
Від міста в далечінь, і під горою,
Хутор збудувать, і між тварин
Свійських біжать,
до річки тої - за водою,
І в лісі, і в степу кричать,
"Моя природа - моя воля!"
Але тепер, в моїй Вкраїні
Міста виходять з-під землі
Урбанізація йде й нині,
Іде й не зна своєй межі.
Але я вірю і надіюсь,
що може випаде колись
такая "унікальная" можливість
Коло гусей, свиней попоратись,
І з батьком поле розпахать,
Засіять, і пшеницю і жито
не треба таку мрію утрачать
ще не всю землю в світі перерито
На фундамент мегаполісів кремезних,
що люди в ньому, як мурахи,
копошаться між будівель величезних,
Де є і газ, й вода, і світло - під високим дахом.
Мені ж бо краще жити там
Де гори й ріки, степ і ліс,
Де буде наше власне господарство,
де вдихатиме повітря чисте ніс.
Душевні поривання має кожен,
І в кожного ще мрії є мотор,
І в декого в душі ще бути може,
Неіснуючий досі свій хутор.
Мрії збуваються. 
