Життєвий абсурд не поясниш чужим,
Скрізь сито просочують факти рідкі,
Я в долі питаю: "Я жив чи не жив,
Даремно чорнилом псував я рядки?"
Надія підпалює пір'я із крил,
І кіптяву змити не зможуть роки,
Хай ливнем проходили спогади днів,
Чи птахом летіли забуті думки,
Я жив чи не жив - не в питанні трагізм,
А в сивих миттєвостях в юних очах,
Чи варті всі помилки батьківських сліз?
Чи варто іскрити ненависть в словах?
Не варто. Та попіл з землі не збереш,
І воду в болоті не варто цінить,
Ми бачимо відблиски скорених веж,
Що з сивих туманів вилазять на мить,
Даремно вертатися в свіжий пустир,
Щоб спогади сіли тобі на плече,
Даремно у битвах знаходити мир,
І в крові шукати гуманність речей.
