Коли йде слів одна пуста лавина,
Збагни таке:
поет –то рудокоп!
Най охолоне поросілий лоб
Від пошуків словесних хоч на днину!
Облиш лжемуки, що до самострати –
Слів пусторуддя не покриє лист.
Можливо, ти майбутній танцюрист,
Який аркан навчиться танцювати?!
І врешт: навіщо садна ці й досада,
І зір, що чорним проліском поник?
Можливо, ти великий садівник,
І жде на тебе рання свіжість саду!
А зможеш –
будь словесним рудокопом!
Якщо руд нудь покине власну рудь,
Най Бог тебе огляне мегаскопом
І скаже строго-добросердо:
–Будь!..
P.S.
А я в час мук та творчої досади
Даю чомусь, як бачите, поради…
У дні притворчо –творчості досад
За мною теж сумує, певно, сад.
