Вона ішла стежиною й збирала квіти.
Сама незна для чого чи для кого,
Вона була одна посеред світу
І лише квіти, що росли посеред нього.
Вона ішла під спів птахів і квітів цвіт,
Для неї все крутилось і жило.
Лиш жаль того,що болю гніт
Їй серце їв. Не так насправді все було...
НЕ стежка то а, а сіра брудна підлога була.
Не квіти збирала,--то були уламки душі,
Що він розламав, відразу і не зрозуміла...
А співи птахів давно металл-рок замінив.
