Н.Савченко
Тихо плаче знічена душа,
Наодинці,
Що злітаючи,спіткнулась...
Ледь не впала..
В далечінь збиралась вирушать,
Та чужинці
Білі крила відібрали…
І тепер вона безкрилий птах
Безпорадний…
Залишилась на землі,
Не скорилась…
Кличе уночі Чумацький шлях
Можновладний…
Бо надовго забарилась.
Зачинили, кинули у льох,
Чи згадають?
В землю упадуть дощі,
Або сльози…
Небо зглянеться, та багатьох
Покарає…
А чужинців спалять грози…
Тихо плаче знічена душа,
Наодинці,
Що злітаючи, спіткнулась...
Та не впала..
В далечінь збиралась вирушать,
У чужинців
Свої крила відібрала…
Всім образи віділлються тим,
Що топтали,
Рідну землю, край мій милий...
Мої крила…
Я цикутним трунком їх гІрким,
Напувала…
Та, нарешті, й полетіла…
20. 07 2014.
Не с моим умишком такие непростые ситуации комментировать. Слог интересен.
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
И не надо.Не мое это...гражданская лирика...не мое...Вы же видите,вымученный стих...Умишко тут у меня,или полное отсутствие оного...Благодарю за такт,хотя я и не сомневалась.
