Мандрівка розпочалась.
День перший.
Рідне місто, приємний прохолодний ранок, тільки-тільки починає їздити транспорт, за плечима рюкзак, схід сонця та золотом хмари, на обличчі посмішка і відчуття початку мандрівки. Дев'ять годин автобусом до Ужгорода, сон,чай і кава в дорозі. Місто зустрічає спекою, запахом гарячої бруківки і легкою свіжістю принесеною вітром з гір. Вздовж обох берегів бурлить життя, а ріка так само неспішно несе свої води. Красива набережна, парки, вулички із старими будиночками, храми, алея замку, затишні кафешки та привітні люди.
На березі Уж ріки, зручно вмостившись сідницями на плетеному кріслі, сиджу за столиком вечірнього кафе. Супроводом грає релаксуюча та романтична музика, в руці кухоль холодного пива. Фоном легкий гамір людей, квакання жаб, а прислухавшись чути як над головою шелестить листя каштану. Відпочинок.)))
Одним словом розпочався рок-н-рол, до п'ятої ранку. Ахах-хах.
Зупиняюсь біля очередної кафешечки під небом. Місцевий Tequila-band під рок-н-рол та ретро зриває шалені оплески та вигуки. А настрій то покращується))) беру ще пива, підсідаю до однієї компанії за столик. Дивимось футбол, розмовляємо, замовляємо ще пива. Виявилось, що хлопці починаючі музиканти, йдемо в парк, граємо на гітарі, співаємо пісні Чайф та Цоя, компанія збільшується, співаємо ще пісень Сектору Газа та Розенбаума, ще пива та коньяку і так до п'ятої ранку. Все, спати, за дві години на автобус.
День другий.
Досі в Ужгороді, відсипаюсь, лікуюсь чаєм, соком та окрошкою. Живу в хостелі Еган, доволі затишний номер на дві кімнати вісім ліжок, є санвузол і хороший вайфай. На першому поверсі паб, чомусь хочеться назвати його ковбойським салуном, симпатичні і привітні офіціантки, смачна кухня. Оклемався, вже ніч, а не спиться, вирушаю на нічну прогулянку випити кави. Світає. Це місто мені сподобалось, ще приїду сюди обов'язково.
День третій.
Ранок зустрів ластівками.
7-00 нова дорога, вирушаю.
...переді мною на столі стоїть редбул і склянка місцевої водки - безумний день. Предісторію і те, що згадаю завтра напишу. Сьогодні лаундж.
Перетнув кордон зі Словаччиною, придрімав останніх півгодини до Кошице. Повна фігня ця їхня залівана кава. Поїзд до Будапешта аж о шостій вечора, а зараз тільки десята ранку, отже гулятиму по місту. Оглядуюсь, бачу знайому будівлю в далечині, чорний скляний куб гіпермаркету, мені туди, в історичний центр міста. Вуличками пробігають сотні людей в блакитних футболках, судячи з однакового напису і номерів на них, більше трьох тисяч чоловік бере участь в цьому забігу. Архітектура старої частини міста справляє приємне враження, скульптура, ліпнина, храми та памятники. А ось і головна вулиця, заходжу в найвідомішу кав'ярню солодощів цього міста (Kukraren Aida). Беру тістечко, сметанковий сен, куштую за столиком на вулиці, а потім просто засинаю. Прокидаюсь від того, що розпочався дощ. Займаю столик в середині закладу, замовляю чашечку чай, чекаю поки розвидніється. Все, можна йти на прогулянку, роблю кілька фото, бачу як люди заходять в церкву, "для галочки" можна теж зайти. Чим мені подобається костьол, тим що тут можна зручно посидіти, оглядуючи скульптури, розпис стін та внутрішнє убранство. Все більше і більше заходить святково одягнених людей. Здається буде вінчання, так зручно сидіти і медитувати, що ліньки встати і вийти, та й чесно кажучи цікаво подивитись на словацький варіант в католицькій церкві. Вхожу в транс (дрімаю), заграла органна музика, а звучання приємне, ось і ще одна мрія здійснилась. Заходить молодий з мамою, молода з батьком, а й наречена так нічого, симпатична. Зауважу, що в цьому місті таких мало. Доволі швидко минає час, щось мабуть цікаве розказував священик, судячи з щирої посмішки ще й вірить в те, що сам каже, та й атмосфера в цьому храмі легка. Тримаючись за руки, якісь обіцянки один одному давалі молодята, обмінялись кільцями, для пам'ятки записались в церковну книгу. А ще священик пригощав наречених чимось схожим на білі чіпси, напевно дуже смачним, бо з десяток людей теж піднялись того скуштувати. Час від часу грала органна музика і лунала пісня, голос у співачки, враховуючи обстановку, янголський, слухав би і слухав. Щойно повінчані, щасливі Моніка і Любомир йдуть по церкві на вихід, всі встають і я з ними, рукоплескаємо, радіємо.
Пора перекусити, скуштувати місцевої кухні і продегустувати місцевого алкоголю. Carpe Diem, тут попросіть приготувати вам Боровічку з кремом та солодкою трубочкою, цього немає в меню, цікаве поєднання та смачне послєвкусиє, Грушовіца доволі так нічого, спробувати можна. Щоб смачно поїсти традиційної кухні розпитуйте місцевих, вони краще знають де, мені порадили зайти в Staromestska, галушки тут найсмачніші. Люди тут дуже привітні, є з ким і про що поговорити за чашечкою кави. Мені тут починає подобатись, вирішую заночувати, бо одна дівчина порадила відвідати кілька місць. Враховуючи космічні ціни на готелі, найдешевший Barno (15 за одну ніч) є хорошим вибором, в номері дві окремі кімнати, кожна розрахована на одну людину, є санвузол, душова. Годинка-півтора сну і на вечірню прогулянку. Дивно, центр міста, суботній вечір, всього навсього десята вечора, а кафешки і паби вже зачиняються та й людей мало. Встигаю сфотографувати один красивий в нічному фоні фонтан до його раптового вимкнення. Вертаюсь в Carpe Diem, келих словацького вина, легкий лаундж. Одразу помітив компанію, що зайшла в кафе, у хлопця в руках був цілий ящик редбула, а одна з дівчат з підносом. За якихось 10 хвилин підходять до мого столику ці дві дівчини і пропонують зіграти в гру (рекламна акція). Кидаємо по черзі кубики, якщо більше очків у мене, то мене пригощають стаканом горілки і баночкою редбула, якщо у дівчини, то з мене три євро. Зіграємо! У мене в суммі 13, у дівчини в вдвічі менше. Перемога за мною, а ще обіцяли фото прислати. Маю надію автопілот виведе до готелю. Нагально замовляю закусити і запити, назву не згадаю, можливо penne, в будь-якому разі це було значно смачніше ніж виглядало на фото в меню. Як наступила перша ночі - пора і честь знати, в номер, спати. Передчував, що редбул буде зайвим, так то хороше, а ось заснути не міг до четвертої ранку.
День четвертий.
Прокидаюсь, дванадцята дня.
Швиденько в душ і до міста, організм нагально потребує кави і сніданку. Сьогодні на мене чекає катання на лижах, но водних. Гугл мапс показує 6 кілометрів до Nad Jazerom, цікавіше пройтись. Йдучи містом і десь до приміської станції поїздів, де вчасно вкрився від короткої зливи, піша прогулянка приносила задоволення. А потім дорога стала бездоріжжям і хащами, мабуть якісь жартівники промалювали ці стежки в гуглмапс як дорогу. Переді мною сюди забрідали і попадались на шляху одні Ромала (цигани). За деякий час чую гучні масові вигуки і розмови чужинською мовою. Інстинкт самозбереження сигналізує забиратись звідси геть і якнайскоріше, поворот на 180 градусів, в просвіті між кущів продираюсь по пояс в траві до колії, а далі на міст. Частенько оглядуюсь, помічаю дим серед дерев неподалік від того місця, куди мало не забрів, а там циганський табір. Пронесло, а то при собі навіть ножа не маю. Ще з кілометр трасою і жилого району, виходжу до озера, хоч і непогода та прохолодно люди катаються на лижах. Мені туди! Ціна вісім євро за п'ять повних кругів плюс два євро за костюм, якщо падаєш у воду, круг не зараховується, вилазиш на сушу і маєш наступну спробу. Спершу пробую на лижах, міцно тримаюсь, на старті секунда-друга і смене просто висмикує з лиж, втамував спрагу водою з озера, пливу за лижами, що залишились з десяток метрів позаду мене і вигрібаю до берега. Наступні дві спроби на дошці, поки невдалі, краще взяти лижі, це мені близьке. З п'ятої спроби маю успішний старт, важливо тримати незігнуті руки, успішно про це забуваю і знову купання і заплив до берега. Часу вже обмаль, підходить до закриття, остання спроба і так, мені вдалось, і старт і скользіння по воді і поворот, по правді кажучи на наступному злетів у воду, відволікся на отримання задоволення. Зате тепер знаю, що можу і вмію кататись, важливо зрозуміти техніку, а все решта практика. Часу обмаль, за 20 хвилин поїзд до Будапешта, біжу до дороги, жодного таксі, все, вже не встигаю, спішити нічого, доїжджаю автобусом за 15 хвилин на жд вокзал, наступний потяг зранку. Зорієнтовуюсь по карті куди поїхати, найближчий є Відень з тих місць куди планував подорожувати. Беру квитки з пересадкою через Братиславу. в наявності ще кілька годин часу і бажання покататись трамваєм. Трамвай, як трамвай. Знову центральна вулиця міста, шукаю де би скуштувати татранського чаю. Дивно, національний напій, а в перших п'яти кафе його не було. Помітив одне затишне місце, заходжу під арку будинку у внутрішній дворик, тут відчувається своєрідна приємна атмосфера, Jane's Pub. Займаю місце за барною стійкою, сьогодні я щасливчик і тут є той національний чай. Бармен фактично не розуміє англійської, чоловік, що сидить поруч мене допомагає в перекладі і розібратись в меню. Розговорились, чоловік виявився поліцейськими, а цей паб є місце, де за старої традиції для відпочинку збираються поліцейські міста.
День п'ятий. Відень.
День шостий.
Переліт до Барселони. Стрьомний політ, зараз якось дивно почав гудіти двигун літака і дуже різко знижуємось. Це відчуття коли спускаєшся швидким ліфтом, тільки в кілька разів швидше і закладає вуха. А парашута у мене немає. Класний екстрім, вже вкотре турбулентність і на вибір тільки або паніка і срочно почати вірити в будь-якого бога або релаксувати та отримувати задоволення на цьому атракціоні. Обираю друге.
ID:
510356
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.07.2014 20:53:19
© дата внесення змiн: 09.07.2014 20:53:19
автор: Дімичь
Вкажіть причину вашої скарги
|
