Трава зів’яла у долонях,
Чомусь і в грудях запекло.
І біль відчула я у скронях,
Здавалося, що все втекло.
Втекли і радість, і тривога,
Розвіялись думки сумні.
Для мене – це велика перемога,
Приймати подвиги малі.
Ті подвиги для мене є життєві,
Важливі, необхідні як вода.
Хоча вони бувають і миттєві,
Проте від серця йдуть і чисті як сльоза.
Ті почуття, що в серці є у нас,
Які плекаються ще із дитинства.
Потрібно повертати і не раз,
Чесноти щирі, настанови материнства.
Світ вже давно став сірий і сумний.
Тривожний і жорстокий.
І доброти відсоток вже малий,
Натомість жорстокості є показник високий.
Нам варто схаменутись, зупинитись,
І зрозуміти, що важливим є у даний час.
І тільки у хороших справах не втомитись,
Творити, мислити заради нас.
Трава зів’яла у долонях,
Та в грудях не пече зола.
Бо є надія, що усвідомлений той біль у скронях,
Обрушиться і зникне як скала.
