Я був поривним, мужнім, крилобровим.
Як смага зачепила чорнобривці,
Діаметром семисантиметровим
Пухлина оселилась в правій нирці.
Впізнали не відразу ту заразу.
Та ось діагноз народивсь нарешті:
То рак, що розпускає метастази –
Огидні, смертоносні клешні.
Прибрав біду колега-однокурсник.
А далі що? І справді: що там далі?
…Бродила садом осінь сумновуста,
Як жінка втаємничена вуаллю.
Безмовно, однонирково і пусто.
Так з чорних війн вертаються опісля.
Розтала осінь- жінка листовуста,
Та ще її докочується пісня.
У пісні тій і дифірамб, і вирок,
І дзвін мечів , і лебедина ласка.
Дивлюсь довкіл (вважайте, однонирок!):
Це перемога чи моя поразка?
Буття оказії то грізні, то дотепні.
А що гряде –глибока таємниця.
Дев’яте коло Дантового пекла
Чи вже пройшов я? Чи лиш так здається?
Чи ще надія проросте наївна,
Щоб зеленіть весняною вербою?
…Ламаю меч о праве(дне) коліно –
Навіщо меч носити після бою?!
дуже сумно,будьте здорові! все буде добре! 
