Узріння сущого — це настрій жаху.
Він десь поблизу, він десь тут...
Поміж Зенонівського траху,
Що захопив вже кожен кут.
Немов у всіх, анігіляції потреба,
Де суще має завдяки ніщо-буття.
Так ніби мало просто неба...
Так ніби мало лиш життя...
Нудьга глибока в їх безоднях,
Негація в словах -повіях...
Це віддаляє всіх по сотнях
І ділить вимірюючи в унціях.
Зиркни раз на трансцендентне,
Можливо хоч спитаєш — це про що?
Та відповідь одновалентна -
Метафізичне маєш ти ніщо.
