Ішла я раз по вулиці й
побачила її
Маленьку дівчинку в хустині із
сумом на лиці
Вона стояла зігнута, слабка й
жебракувала
І загорнулася від холоду в
стареньке покривало.
Я підійшла і дала грошей й
спитала сиротинку:
«На дворі дуже холодно, чого
стоїш дитинко?»
Вона поглянула й сказала: «Мій
тато помирає ,
А ми із мамою моєю зовсім
грошей не маєм.
Його я буду лікувати щоб він
прожив ще трішки
Я буду й далі тут стояти хоча й
замерзли ніжки.»
Я подивилась в її очі наповнені
сльозами
Вона зітхнула і сказала « Я так
хочу до мами....»
Й сказавши це маленька -
упала до землі
Забилось моє серце, так стало
жаль її...
В лікарні повідомили: « Дівча із
дит-будинку ,
її привезли місяць тому,
маленьку сиротинку.»
Батьки померли ще раніше ,
маля про це не знало
І кожен день на свою маму
біля вікна чекало.
А скільки тих дітей маленьких
розкрили рученята
І мріють обійняти на мить хоч
маму й тата.
І тільки серце крається коли
дивлюсь на них
Як часто так трапляється в
історіях сумних...
Як часто забуваємо про ласку і
тепло
І зовсім не цінуємо , що нам
життя дало
Що відійшло у вічність уже не
повернеться
Так, що спішити треба допоки
серце б*ється.
Сиріткам вже батьків ніхто не
поверне
А в тебе вони є , тож пам’ятай
одне
Батьки дали тобі життя й весь
час про тебе дбали
Вели у світле майбуття і по
ночах не спали.
Так що цінуй , цінуй батьків
вони живуть для тебе
А ти живи, живи для них , і
дякуй за них небу....
