Все досі я не розумію,
Чому не сила все забути?...
Цим почуттям вже не радію,
А чи б схотів з тобою бути?
Мабуть, що так, та що із того?
Як вже не в силі й написати:
"Візьми хоч трішки серця мого,
Дозволь повік тебе кохати!"
Ти не дивуйся, що тікаю,
Дивлюсь на тебе гонорово,
Тебе ж до болю я кохаю,
Мені ти досі ще казкова
Ота принцеса, ніжна фея,
Яка серденько зігріває,
Ромашка ти, ехінацея,
Тебе й ніхто так не зриває.
Та хтось зірве та приголубить,
І стане всяким прикрашати,
Та чи "полюбить", чи "замутить"?
І що мені тоді сказати?...
Ми точно різні, це я бачу,
Занадто ж серцем я відкрився,
Здоров'я думкою я трачу...
А цінувати не навчився...
20.3.2014
