Пройде день..
Ти просто прокинешся..
Ти просто не зрозумієш..
Ти захочеш знати..
Ти будеш шукати відповіді..
Ти підеш гуляти..
Ти ніби просто є..
Ти йдеш..
Навкруги очі..
Слова..
Байдужість..
Лише в небі життя..
Ти бачиш як змінився світ..
Люди..
Вони йдуть..
Їх поглад без життя..
Їх слова без довіри..
Їх розум без ідеї..
Ти маєш побажання.
Ти маєш натхнення..
Ти хочеш змінити..
Світ..
Людей..
Лише просто себе..
Не знаючи для кого..
Ти хочеш обійняти цінність..
Ти хочеш відкрити очі..
Ти просто хочеш до лісу..
Там просто дерева..
Там просто тиша..
Там ніби початок..
Нема не людю..
Нема системи..
Нема брехні..
Нема тих дивних..
Що ніби зомбі..
Є просто птах..
Є просто життя..
Ніби однотипне..
Але хто зна..
Хто щось скаже..
Адже ми зупинились..
Ми знищили ліс..
Ми знищили життя..
Ми знищили себе..
А лише для чого..
Життя прекрасного..
Чи просто дня..
Якого хотілось би бажати..
А не тікати в минуле..
Знову в той ліс..
Ніби холодний та пустий..
Він був сонячний..
Він був зелений..
Він був єдиний..
Він немав стежинок..
Він не мав розподілу..
Він лише жив..
Жив з ідеєю..
Ми тут єдині..
Ми ніби різні..
Але світ ні..
Ми його натхнення..
Але ми втратили зв'язок..
Ми втратили все..
А я зрозуміла здається... Адже між добрим і поганим, взагалі після втрати чогось, з'являється пустка.. І щоб вона чимось заповнилася потрібен час... А взагалі класний твір)
Anderson відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але я Вам вдячний.. ))
