Весна бринить наче чарівно,
Тихо до літа підійшла,
А на душі так гірко, зимно,
Гаряча котиться сльоза…
Пташки співають, наче плачуть
За тими, хто не чує їх,
У лютому вже плакав качур
За мертвими, для нас – живих…
Немає радості від ве́сни,
Багато горя в ній було,
Але й найтовщі криги креснуть,
Де правда й кривда– бачить Бог!
Ще прийде радісная днина,
Свободи мальва розцвіте,
Щаслива, вільна Україна
Радістю сповниться, проте –
Ніколи Ненька не забуде
Тих, хто за неї полягли,
Щаслива Україна буде!
Героям поклянемось ми!
Ми всі змінились, зрозуміли –
Не зможем по-старому жить!
З дороги вже звернуть не в силі,
Нам нагадає сотня вмить!
Не маєм права криводушить,
Дурити дозволяти нас,
Бо ціль майдану була - зрушить
До справедливості життя.
Не маєм права шанс втрачати
Той, що майдан подарував,
Хай вселиться у наші хати
Те щастя, що він нам кував.
Ми іншого шляху не маєм,
Йти з гідністю лише вперед!
А вороги хай наші знають –
Що з нами Бог, а кривду – геть!!!
01.06.14
Галя Костенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Леся, за відгук та небайдужість. Та й як тут можна бути байдужим? Те, що робиться зараз в Україні, і камінь змусить заплакати. Миру нам та гарних подій.
