|
Вона прийшла у цей світ нікому не потрібною – і пішла нікому не потрібною. Сімнадцятирічна, не встигла народити ту єдину людину, якій була б потрібною насправді. Але, можливо, доля вберегла її не зачату навіть дитину від продовження непотрібності?
Народжена у ненависті й прокльонах, одразу ж залишена матір’ю, яка не хотіла її, не чекала, не дала собі жодного шансу полюбити крихітку, вона не знала материнського тепла, була позбавлена природного почуття захищеності, позбавлена дитинства.
Її бабуся, щоби прогодувати себе й онуку, працювала на двох роботах, тому дівчинка призвичаїлась до самотності, була не по роках самостійною й хазяйновитою. Змалечку звикла сама себе обслуговувати, не потребувала допомоги, вміла все: і їсти приготувати, і сукню зшити, і укол зробити старенькій бабці. Вступила до університету, теж сама, училася старанно – заради підвищеної стипендії. Все робила добре, адже давно зрозуміла, що робить для себе, переробляти нікому.
На похорон зійшлося багато людей, всі плакали – і хвалили її. Казали, яка вона була добра, гарна, відповідальна, старанна… Але ніхто не знав її по-справжньому. Ніхто не зазирав у її душу. Всі думали лише про себе: і подруги, які ділилися з нею секретами, і хлопець, над яким нависло звинувачення у вбивстві, і навіть бабуся, котра залишилась тепер зовсім самотня. Мати не прийшла. Не знала? Чи не хотіла знати…
Вона завжди була взірцем – для однокласників, сусідських дітей, подруг, яким знервовані матусі ставили її у приклад. Доросла не по роках, дивувала знайомих самостійністю і виваженістю суджень, урівноваженістю характеру, обдуманістю вчинків. Тому так жахливо було бачити її розтерзане тіло у труні, метатися думками в пошуках винуватців, намагатися знайти причину загибелі, зрозуміти, чому саме вона…
Позбавлена любові ще в утробі матері, вона не знала ніжності обіймів рідних рук, які захищають від величезного ворожого світу. Жодного разу не відчувала, як тануть страхи, відступає зло, коли просто притискаєшся до мами, вдихаючи заспокійливий запах найближчої тобі істоти, яка любить тебе не за щось, а тільки тому, що ти є…
Зовні самодостатня, майже ідеальна, всередині вона була розгубленою пораненою дівчинкою, яка шукала захисту, родинного тепла, кохання… Зустрічалася з Олегом, 25-річним чоловіком, добрим, серйозним, відповідальним. Усі вважали його гарною партією для сирітки. Олег теж, і не мріяв про кращу дружину. Звісно, вони одружаться. Хай тільки вона закінчить університет.
Вона любила Олега. Мабуть… Бо що вона могла знати про кохання? Він дорослий, надійний, впевнений у собі. Навіть, занадто впевнений…
Сергій – зовсім інший. Ніжний, чутливий, лагідний… Не казав, що потрібно зачекати, що вони мають спочатку стати на ноги, а одразу запропонував жити разом. Після кількатижневого спілкування в Інтернеті приїхав – і став частиною її життя. Поки що таємною. Їздила до нього – не розчарувалась. Декілька зустрічей – і вона погодилась на переїзд. От тільки як Олегу сказати?
У той день – останній день її життя – вона прощалася. До вечора була з найкращою подругою на пляжі: купалися, засмагали, ділилися таємницями. Тобто, подруга ділилася. Вона ж не звикла відкривати комусь душу.
Ввечері зателефонувала Олегу – не відповів. Одягла найкращу сукню – червону – і прийшла сама. Дзвонила у двері, телефонувала знову і знову – безрезультатно. Звідки їй було знати, що Олег спить п’яний, адже її наречений не захоплювався спиртним. Але так склалися обставини, що саме того дня йому довелося «обмивати» з керівником новокуплене авто. Серед ночі хлопець прокинеться, побачить неприйняті виклики, але передзвонювати буде вже пізно.
Вона мала попрощатися з Олегом. Пояснити. Серце розривалося між двома чоловіками, і ніхто не міг порадити, нікому навіть розказати! Хіба вона знала, як краще? Відчувала, що Сергій ближчий їй, але ж Олег – перший…
Вранці – автобус, вже й квиток куплений, речі зібрані. Але як поїхати, не попрощавшись? Не пояснивши? Не вибачившись? Як дочекатися ранку, якщо так холодно у душі, гризуть сумління і непевність?
Тому й зраділа появі Славка, Олегового сусіди, погодилась піти на дискотеку, а потім і на квартиру до одного з нових знайомих, продовжити святкування. Тільки б не залишатися наодинці з внутрішнім суддею, бо що ж відповідати на його питання?..
Славко десь дівся, натомість з’явилась дівчина господаря квартири, приревнувала, почала сварку. Ця ситуація була настільки нереальною, не схожою на сцени з життя пай-дівчинки, що неможливо було не розсміятися. Це був останній сміх у її житті. Розгнівана дівка накинулася з кулаками, дряпала, смикала за волосся, почала душити. Майже не опиралася, – таким несподівано жорстоким був напад. Не вірила, що це відбувається з нею насправді. Втрачаючи свідомість, побачила маму, але та відвернулася і пішла геть…
Отямившись і зрозумівши, що накоїли, молоді люди намагались очутити дівчину, напуваючи її водою. Проте зробили тільки гірше – втопили. Недовго думаючи, відвезли і викинули ще тепле тіло біля лікарні. Чергова медсестра бачила, як під’їжджала машина, але не вийшла, не поцікавилась, що то гупнуло перед входом. Тільки вранці знайшли понівечений труп у святковій червоній сукні…
Всі плакали. Найбільше, мабуть, Олег, якого продовжувала мордувати підозрами міліція. Але недовго. Після приїзду Сергія перестав ходити на цвинтар. Ридав Сергій, який встиг придбати велике двоспальне ліжко, готуючись до переїзду коханої. Ллє сльози самотня бабуся, втративши надію, що вбивцю таки знайдуть. А от чи плакала мати? Чи хоч на мить стислося її серце? Хтозна…
ID:
492728
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.04.2014 17:43:03
© дата внесення змiн: 15.04.2014 17:43:03
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)
Вкажіть причину вашої скарги
|
жах...
