Маша- кругла сиротина,
Важко жити на землі,
Без найменшої причини
Лає мачуха її.
А нерідная сестриця
Їй проходу не дає,
Плаче Маша блідолиця,
Крадькома сльозини ллє.
Маша лайці не перечить,
Не знімає реп'яхів,
А сестра життя нівечить,
Відбиває женихів.
Мачуха недобра в Маші,
Відібрала убрання,
Не до хлопців Маші нашій,
Кухня цілий день й прання.
Ходить Маша в сарафані,
Сарафан весь у латках,
А в матусиної пані
Срібло-злато на руках.
Зшила Маша за дарунки
Сарафан собі новИй,
Шаль в барвистих візерунках,
Образ пишний, чепурний.
Хоче Маша в церкву Божу
У одежі йти новІй,
Просить мачуху негожу
Справити намисто їй.
Злиться мачуха на Машу,
Засукала рукава,
Проковтнула Маша наша
Так й не сказані слова.
Плаче Маша на горищі,
Бо нема куди іти,
Може б то на кладовище,
Та могилки не знайти.
Замітає хуртовина
Поле сніжним полотном,
Аж зіщулилась хатина,
Кучугури під вікном.
Вийшла Машенька на ґанок,
Біль стискає зусебіч,
А навколо вітер рв'яний,
А навколо тільки ніч.
Плаче Маша біля хати,
Причаївшись за кутом,
І сльозливі оченята
Витирає рукавом.
Плаче Маша, йдуть години,
Сердиться дідусь мороз,
У очах, немов перлини,
Відблиски сльозинок-рос.
Вийшов місяць з-за хмаринок,
Світлом бавиться ясним,
Не від сліз чи намистинок
Бісер посеред сходин.
Несподівана удача,
Кришталеві камінці,
Маша більше вже не плаче -
Всі перлини у руці.
Ще не встигла двері в хату
Наша Маша зачинить,
Як з високого замету
Сивий дід услід кричить:
"Зачекай, красуне мила, -
Чує вітру крізь порив. -
Вже немає в мене сили,
Тут намисто десь згубив."
Очі Машенька із долу
Соромливо підняла,
Сяйво яснеє з подолу:
"Я, дідусю, їх взялА."
І тремтячими руками
Закриваючи лице,
Висипала все на ґанок,
А старенький їй на це:
"Стій, дитино, стій, не треба,
Більш не буть тобі сумній,
Намистини ці - для тебе,
Перли ці - дарунок мій."
Маша радісно сміється,
Зарум'янилась, стоїть,
А дідусь над нею в'ється,
Каже ніжно, не таїть:
"О, дитино, бачив, бачив,
Скільки сліз пролИла ти,
І як мачуха собача
ПрогналА тебе в світи.
А сестриця у хатині,
Вдачу маючи лиху,
У новесенькій хустині
Помирала зОсміху.
Ти ридала в непогоду,
Бачив тебе звіддаля,
Сльози твої в нагороду
В перли заморозив я.
Дивлячись на тебе, рідна,
Біль у серці заколов,
Подихом своїм негідних
Мати й доньку захолов.
Ось й уся винагорода
За твої потоки сліз,
Добрий я, хоча й негода,
Дід-Мороз, червоний ніс.
Зник шпаркий мороз одразу...
Перли Маша піднялА,
І, забувши всі образи,
До хатини увійшла.
Пішла Маша рано-вранці
Яму рити на цвинтАр,
В той же час своїм підданцям
Краль сказав шукати цар.
Наказав король їм чітко
Землю свОю обійти
І красунечку-лебідку
Для жони йому знайти.
Машу вибрали в палати,
Мовили новину їй,
Просить Маша зачекати,
Мертвим борг віддати свій.
Тихо справили помини,
СкІнчилась її юдоль,
І на Маші-сиротині
Обвінчався сам король.
Текст оригіналу:
ID:
492330
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 13.04.2014 21:52:02
© дата внесення змiн: 13.04.2014 21:52:02
автор: Роман Селіверстов
Вкажіть причину вашої скарги
|
