Є багато в житті метушні,
є багато неправди і болю.
Від дитинства вже – серце в вогні,
від дитинства вже – кривди нас колють.
Ледве витягнеш руки в життя –
все не хлібом, камінням нам платить.
Не дало б йому ради дитя,
коб не небо, не сонце,
не мати.
Мати... Мама... як скромно звучить
оце тепле і лагідне слово,
тож всі жалі, всі жахи вночі
перед ним схилять голови знову.
Мамо! Скільки ж ти раз до зорі
над недужими нами сиділа,
нам полегшень давала дари,
стерпле тіло устами нам гріла...
Скільки сліз загубила ти скрізь,
таких чистих, гарячих і щирих,
коли доля нас гнала кудись
від тебе, з вітром синім у вирій!
Мамо! Люба! Ти лиш не кривдуйсь
на нас, птахів неспинних, крилатих:
із ТВОЇМ ім’ям я іду
в світ, СВОЇХ годувати пташаток!
Натальля Арсеньнева
Каб ня маці
Шмат на сьцежках людскіх мітусьні,
шмат няпраўды гаркое і болю.
Ад маленства ўжо – сэрцы ў агні,
ад маленства ўжо – крыўды нас колюць.
Ледзьве выцягнеш рукі ў жыцьцё, –
ўсё ня хлебам, каменьмі нам плаціць.
Не дало б яму рады дзіцё,
каб ня неба, ня сонца,
ня маці.
Маці... Мама... як сьціпла гучыць
гэта цёплае, цёплае слова,
ды ўсе жалі, ўсе жахі начы
перад ім пахіляюць галовы.
Маці! Колькі ж ты раз да зары
над схварэлымі намі сядзела,
сьцень палёгкі сачыла ў твары,
грэла вуснамі сьцерплае цела...
Колькі скрозь пагубляла ты сьлёз,
гэткіх чыстых, гарачых і шчырых,
калі гналі нас прага і лёс
ад цябе, зь ветрам сінім у вырай!
Мама! Любая! Ты не крыўдуй
на нас, птушак няспынных, крылатых:
із ТВАІМ я імём іду
ў сьвет, СВАЕ гадаваць птушаняты!
ID:
489231
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 30.03.2014 21:30:16
© дата внесення змiн: 30.03.2014 21:35:25
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
