Жоржин та айстр вирує карнавал.
Спекотні дні, та вже холодні ранки.
Давно пошерхла висохла трава
В копицях, де будили нас світанки.
Ти глянеш – я очей не підійму.
Спитаєш, як живу, – лиш посміхнуся.
Ранети лунко гупають в траву…
Мар’яна Львівна. А була Маруся.
Туман солодкий хмарою накрив.
Блакить очей коханих – вище неба.
Чому ж так сталось? Просто розлюбив?
Ні, краще не кажи, прошу, не треба!
Торкнешся – я очей не підведу.
Змахну сльозу зрадливу – й посміхнуся.
Зацукрувались яблука в меду.
Мар’яна Львівна. Лиш тобі – Маруся...
