а до тебе, здається, рукою подати
я не вмію боятись, та лячно стає
я так близько до тебе, до благодати
ти є
тілько біль від очей нелюбих
погляд пристальний і чіткий
тілько смак від твої цілунків
гіркий
утікай, певно, милий хлопче
утікай від людських несхвалень
і від бабських розмов отруйних
їхніх спалень
утікай від дощів й задухи
оминай модернові шпиталі
поважай і чорта і духа
та тримайся від них подалі
може років так через двісті
забереш і мене сивокосу
так що та, кого обіймаєш
гляне скоса
бо в любові нема обмежень
вона в серці завжди жиє
бо чи зараз, чи літ через двісті
ти є
