Пролог
Залишилися примари –
В цьому світі без людей,
Вже ніхто себе не має,-
Тільки его їх веде.
Тільки его управляє
Всю роботу робить сам,
Вже нікого тут немає,-
Тільки тіні, - Світ Примар.
Полетіли в даль листочки,*
Й поряд Дерева нема,
Повсихали на пісочку –
Так і вийшов Світ Примар…
Кожен з нас лише примара,
Тільки копія лиця,
Більш нічого не зоставив,
Его все собі узяв.
Дякую :-)
Его взяв собі свободу,
А Хазяїн – тюрмі,
Вже не вийде на природу,
Залишиться у пітьмі…
Тільки-тільки з пітьми вийде,
Як про себе явить біль,
Решту часу всі закриті,
Вже без них проходить Світ.
Вже без них усе стається
В цьому Світі без людей,
Сонце річечці сміється,
Ніч проходить – знову день.
Ну хіба Душа проявить –
І покаже свою суть
Лиш тоді собою станеш,
І побачиш власну путь.
За собов ти понесешся –
Й світ за радістю піде,
Лиш іди шляхом від серця,
Так віднайдеш ти себе.
Не себе, лише частинку,
Тільки прояви Душі.
Тільки те, що на хвилинку
Робить радісним цей Світ.
Щоб знайти себе Цілого –
Там де Ти і тільки Бог,
Треба вийти на дорогу,
На яку ще не ставав ніхто…
Бо вона лише для тебе,
Тільки ти її пройдеш.
І повернешся до себе,
В Світ, що вже не має меж…
В Світ, який для тебе ллється,
Поміж зір, других Світів,
Треба йти шляхом від Серця,
Щоб Себе ти тут зустрів.
Дякую:-) 7.08.2011р.
* - алегоричне поячнення того, що кожен з нас ніби "листок", який відірвався від дерева і підхоплений вітром опинився в пустелі цього Світу, не знаючи хто він і для чого тут знаходиться.
ID:
474609
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.01.2014 01:07:17
© дата внесення змiн: 24.01.2014 01:07:17
автор: Santos
Вкажіть причину вашої скарги
|
