Вечір синій серед трав гойдався,
Заблищав зіркою, що зійшла,
Легко край ланiв туман торкався,
Де розтанула чиста сльоза.
Засвітився місяць над горою
I по хвилях cріблить хисткий шлях,
І схилилися верби над водою
По річкових гнучких берегах.
В випадкової тиші переранковiй,
Де шепоче гаї листям гілок,
Тьохнув дзвонко, враз серцем-душею
Пiснь коханкам соловей-струмок.
Він щебече зоряної ночі,
Навить в тишi не питав привiт,
І світанок линуть пісней хоче,
Золотити, цветіть сонний світ.
Вечір синій відступив i ночі
Час окінчено, розтанув зiрок блиск.
Розписав багряною облямівкою
Обрiї зоряно-янтарний сполох-сплеск.
