Всього п'ята ранку. Світанок. Довкола темрява, все ще спить...Тиша.
Жорстокий ранковий вітер, нещадно і боляче б'є по моїм щокам, в той же час звільняючи мене від залишків сну, а мою душу від намарних переживань.
Це моє місце, лише моє місце.
Я приходжу сюди завжди, коли мені сумно, коли тривоги вириваються із серця і воно не в змозі більше їх стримувати.
Це місце прекрасне. Особливо вранці. Якщо прийти сюди вчасно, то можна почути шелест пташок, які, своїм співом, пробуджують мене і насичують душу насолодою, м'якість прохолодної трави, омитої росою...і небо. Звичайно ж , небо. Розмальоване тисячею найпрекрасніших відтінків, воно неначе творіння геніального художника, який комбінуючи темні та світлі кольори створює вічний шедевр світанкового неба.
Тут завжди тихо і прохолодно. Здається, неначе спокій,як отрута,повільно розповсюджується по твоєму тілу, приносячи ясність думок.
Ось чому я так люблю бувати тут.
Ось чому це моє улюблене місце.
Ось чому воно моє, лише моє.
Хоча, можливо, я б розділила його з кимось. Колись. Якщо знайдеться той, хто зрозуміє цю красу. Якщо знайдеться той, хто зуміє розібрати безлад у моїй душі, моєму серці, залишивши лише найнеобхідніше для цілковитого щастя. Якщо знайдеться той, хто зможе прийняти мене справжню, без притворства, без зайвих думок, без гри.
"Невже це настільки важливо?" - питають люди - "Кому потрібні ці дрібниці?Кому потрібен той безлад в твоїй душі? Кому потрібна справжня ти?" Знаю...знаю. Люди, зазвичай, не звертають уваги на такі дрібниці, про які думаю я, та все ж...Хочеться. Для мене це важливо. Надзвичайно важливо. Тому, що я як лялька. Лялька в живому вигляді. Я завжди роблю те, чого від мене очікують, завжди посміхаюсь, завжди сміюсь, завжди радію життю, завжди ввічлива, чемна, слухняна...а в душі - завжди самотня, завжди змучена і глибоко не зацікавлена у всьому. Так було за увесь час мого існування, і я просто не знаю як жити по іншому.
Цікаво, чи з'явиться така людина, яка б змогла розпізнати мене за маскою, яку я ніколи не знімаю. Чи ні? Адже розпізнати-то не так і важко, треба лише захотіти, треба лише прикласти трохи зусиль. Але ні. Люди не стануть марнувати свій дорогоцінний час на такі дрібниці. Це не принесе їм прибутку, не зробить їх гарнішими, популярнішими. Їм не важливо, що в душі людини, з якою вони спілкуються, дружать, знаходяться поруч. Тому що - ніякої вигоди, ніякої користі від цього. Їм це не потрібно.
Все ж, цікаво - чи знайдеться в мене той, кому це знадобиться? Не знаю. Я не знаю.
В будь - якому випадку, в мене є це чарівне місце. Лише тут я скидаю свої окови і стаю по-справжньому вільною. Лише воно бачило мене справжньою, лише йому я можу довіритися.
ID:
468651
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.12.2013 23:07:54
© дата внесення змiн: 26.12.2013 23:07:54
автор: Vikki
Вкажіть причину вашої скарги
|
