Життя буденних мрій, осміяне життя!
Як вірно ти вело мене у лабиринті долі,
Де праця, дім, любов, весняних днів доволі,
І далі — вічність, путь у спокій небуття.
Я всупереч тобі покинув рідний край,
Пішов, у гомін міст , в зневіру й насолоди,
Наркозалежним став, курив кальян “свободи”,
Сприйняв розпусту й ВІЛ... За це, життя, карай!
Фінал був, гра мажор; та карта, жаль, не в масті.
Невдачі збили слід, за гріх спокус плачу.
Біда в сім'ю прийшла, хвороби та нещастя.
Життя, стрімке життя! Твій гордий клич почув.
Вертаюся у степ, до дому, в храм Причастя.
Схилюся до могил, як грішник на парчу.
