Мій сон сьогодні загуляв,
Він закохався по дорозі.
"Такої,— каже, — не зустрічав",
Ну хіба я відказати в змозі?
Куди діватися, нудьга,
Минуле своє перебрала.
Усе пролилось, мов вода,
Найкраще пам'ять вкарбувала.
І гріє спогад, безперечно,
Та неповторність —душить.
Це навіть дуже небезпечно,
Душевний спокій рушить.
І ось, здавалось, на межі,
Ніхто й ніщо вже не зупинить.
І позбиралися вужі,
Дивитися, що ж вчинить.
Та сон підкрався тихо ззаду,
Заснули мирно всі тварюки.
Він нашептав мені пораду:
"Не варто опускати руки!"
"Любов до дружби не дотична,
Та стоїть вище на сходинку.
Це справа,—каже мені—звична,
Важко відпускати свою людинку".
"Нехай там друзі та життя,
Й чекають невідкладні справи.
В мені буяють почуття,
А тут повзуть вужі й удави!"
Це так незвично віддавати,
Якійсь зустрічній незнайомці.
Й пів ночі думати, не спати:
"Я в холодку, вона - на сонці"
