Моя мила карма. І очі – невинно-котячі,
По різні з тобою ми сторони барикад.
Запально купляю хвилини, залиш собі здачу,
І жадно ковтаю слова твої, як мармелад.
На шкірі – секундні торкання,
Неначе компреси,
Я гріюсь у них, я лікуюсь, я їх бережу.
Душі лоскотання – не публіці і не для преси…
Ховаю надійно,
Ні звуку про них не скажу.
І навіть не гляну в ці очі із шоколаду,
Не видам нічим я густі партизанські пости.
Дует для одного – не руш своїм голосом ладу,
І ця серенада – моя.
Ну до чого тут ти?