Твір.який я писала на конкурсі ім.П.Г.Тичини "Яблуневоцвіття"
У чарівній країні,де завжди цвіли дерева,а особливо яблуні,жили двоє закоханих-Анничка та Миколка,які любили гуляти в саду.Там чувся спів соловейка,щебетали ластівки і пахло яблуневим цвітом.Вони ділилися своїми думками,переживаннями та цікавими новинами...Їм було добре разом.
Та якось одного дня в сусідньому місті трапилося лихо,і Миколка мусив вирушити на допомогу людям.Важко було йому залишати кохану,але ще гірше-кинути постраждалих напризволяще.Вирушаючи в путь,юнак вирішив зустрітися ще раз з Анничкою.Так і сталося.Вони побачилися в тому ж самому казковому садочку,де їм ще вчора було любо разом.Дівчина прийшла вчасно,вона помітно хвилювалася та сумувала...
Тяжко було й Миколці.Ніхто не знав,коли ще зустрінуться.А розлука для закоханих-це найбільше лихо,навіть якщо недовготривала...
На прощання хлопець подарував своїй вірній подрузі яблучко-соковите,червоненьке,гарне та рум'яне,як вона сама,аби воно нагадувало їй про кохання.Промайнув місяць.Миколки не було..Та дівчина не втрачала надії і вірила,що він повернеться...
А тим часом юнак господарював у чужому домі,мав наречену.та не просто все це сталося з ним.Меланіка зачарувала бідолашного так,що він нічогісінько не пам'ятав-а ні родини,а ні батьківської хати,а ні своєї милої Анни...
Одного разу,проходивши повз сусідський садок,Миколка помітив прекрасне деревце,яке квітло та пахло дивним ароматом.Воно було чарівним,заворожувало красою.Раптом він все згадав-Анничку,милу,ніжну та любу,свій край,садок.Швидко сів на коня і стрімголов помчав до своєї милої...
Багато часу минуло відтоді.Анна стала дружиною Миколки.Вони живуть дружно та мирно,ніколи не сваряться..Їєнє кохання буде жити вічно!!
А люди,почувши цю цікаву історію,знають,що яблуко-найкращий,найсолодший і найсмачніший подарунок для закоханих...Це як знак їх закоханих сердець...
Виправ Миколку на велику літеру в кінці твору...Гарна казочка 
Дякую
