Ми завжди думаємо про майбутнє,
Все більше забуваючи про ті
Моменти, вже пройдешні, незабутні,
Що, здавалось, були у минулому житті…
Ми наче гості у чужій оселі
В чужих думках, уяві, снах…
Тепер ми зовсім невеселі,
Керує нами тихий страх…
Ми дивні люди без очей і вух
Що не сприймають зовнішнього світу
І сидимо й руками ловим мух,
Замість того, щоби життю радіти…
Забули вже про ризик і свободу,
Про те, що переборювало страх…
Ми злились з массою безмозгого народу
І перетворюємо мрії в прах!
І закриваєм очі на нещастя…
На те, чому запобігти могли!
Життя не ділять на червоно-чорні масті,
Й не забувають те, що нанівець звели…
Потрібно жити в повну міру
На всю довірившись лиш свому серцю,
Покинути навік буденність сіру…
Хай серце б”ється під веселе скерцо
Гарний вірш
