За вікном минали самотні зупинки, обличчя яких були вкриті дивними написами, зневаженими та частково забутими назвами, які вже були непотрібні для більшості прохідних візитерів. Вони лишалися наодинці з власною історією, побаченими фарбами сезонів та прожитих емоцій. Щохвилини повз них пролітали сотні людських доль, облич, не лишаючи по собі жодної згадки, окрім нестерпного аромату бензину та пилу. Щодення було передбачено на десятки років. Байдужі очі зупинок потопали у зеленому наметі дерев, які лагідно колисали їх думки. Червоні, чорні, сріблясті метушливі механічні душі пролітали над застиглою маскою дороги. Чийсь погляд ковзнув по обрисам літер, які увінчували чоло придорожньої самотності. Обережні кроки, мить очікування та знайома лавка під запиленими вікнами старенького готелю автобусів. Чекання…..Крок за кроком, чорні балетки наближалися до знайомого місця, тонкі пальці тримали у своїх обіймах коричневу валізу, яка ще досі пам’ятала прожитий тиждень радості у колі тих, хто приносив у життя стільки усмішок. Поважні господарі старенького автобусного готелю, голуби, розважливо походжали вздовж дороги, нишком шукаючи нового гостя, який би віддячив би їм за гостинність. Зіниці стомлено слідкували за дивакуватими па голубів, ховалися від надокучливого сонця, що вперто шукало зустрічі із зелено-сірими фарбами ока. Все колись минає, зникає у потоках щодення, лишаючи по собі спогади у фотоальбомі душі, нічні розмови за келихом червоного вина, потоки якого розливалися тілом, віддаючи його на поталу щирості та самотності. Все минало так швидко, полишивши по собі тільки прозорі спогади, які наповнювалися фарбами, фразами та емоціями при найменшому дотику до місця їх сховку. Коричнева валіза, потерті, майже десятирічні джинси, які побачили половину Європи, біла футболка та нескінченна черга мрій. Сіро-зелені очі поверталися до світу власних проблем, пошуків, розрад та сподівань.
За вікном душі пролітало пожовкле, багряне листя, яке вкривало життя кожного тонкою ковдрою депресій, роздумів, сподівань, маленьких радощів та очікувань свята. Листя. Самотні дерева, так схожі на людей, які оминали їх, навіть не помічаючи крихких сліз роси на їхніх долонях. Усі жили власними думками. Лише диваки розкриваючи крила-обійми підхоплювали могутні тіла дерев у своїх обіймах, шукаючи рівноваги та наснаги своїх життів. Ранок вмивався росою, смакуючи новоденними емоціями, які вирували перед його поглядом, спостерігав за новими самогубцями, що стрімголов кидалися у багаття двірників, уникаючи вироку бути розтоптаними чиїмось черевиками, інші покірно лежали на тротуарах, поринаючи в осінню кому, свято вірячи у потойбічне життя. Все поволі завмирало. Ранок втомившись від споглядання, ліниво попрямував до берега річки, де присівши на краю, задрімав під спів хвиль. Полудень, незмінний продовжувач традицій ранку, тихенько вкрив стомлене тіло товариша, вирушив у подорож осіннім містом, очікуючи на зустріч зі своїм знайомим, вечором. Вони ніколи не могли дійти згоди, щоразу при зустрічі сперечалися, сварилися і вкотре не дійшовши згоди, зникали у різних напрямках, полишивши місце для заспаного ранку. Вони не встигли побачити зустріч двох душ, які радісно обнімалися, тамуючи крики двох друзів своїм щедрим сміхом. Вони не встигли почути розмову двох душ, які нарешті були так близько.
Прохолодні пальці річки торкнулися зіниць ранку, він поволі, неохоче відкривав душу для нового дня. Звичайний, банальний день, який нічим не відрізнятиметься від попереднього. Ранок ліниво проходжав коридорами вулиць, зазирав до запилених вікон. Ті ж самі обличчя, емоції…. Нічого не змінилося відучора. Але його погляд прикувало одне з прочинених вікон. Він обережно ступив на підвіконня, завмерши за крок від тонкої фіранки. Тихий шелест мережива, снігові водоспади сукні, лабіринти стрічок, які огортали витончений стан, тонкі білосніжні підбори. Перед ранком поставала витончена постать у полоні щастя. Його холодні долоні торкнулися плеча, завмерши в очікуванні. Секунди очікування здавалися вічністю. Ледь вловимий оберт, тонкі риси обличчя, яке світилося щастям. Щастям, яке так довго шукало свою обраницю з сіро-зеленими очима.
ID:
455886
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.10.2013 09:26:25
© дата внесення змiн: 14.01.2014 09:24:06
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
Жива така картинка повернення... З поверненням, Мариночко! 
