Блукаючи оазисами щастя,
Оазисами свіжості, добра,
Так хочеться шматочка хоч би вкрасти,
І я очима о́брази ті крав...
Не те щоб крав, я брав їх у заставу,
Щоб якось відтворити власноруч.
Він потім усміхнеться золотаво, -
До щастя персональний диво-ключ,
Та посмішка розкриється садами,
Пелюсточками квітів запашних,
Вбереться рясно бусами-плодами,
І лунко співом пташки забринить.
В оазисі моїм усе прекрасне,
В оазисі життя я пізнаю,
І Землю гріх залишити довчасно,
В земному не поніжившись раю.
