http://www.poemas-del-alma.com/mario-benedetti-espero.htm - оригінал
Я чекаю тебе, коли ніч стала днем
і втрачаються останні зітхання надії.
Я переконаний, ти не прийдЕш,
я знаю, ти точно не прИйдеш.
Знаю, що відстань тебе болить,
і ночі щораз холоднішають,
знаю, що ти вже не тут, немає тебе.
Я думав, що знаю про тебе все.
Знаю, як день раптом для тебе може вечером стати:
знаю, що мріяла про мою любов, але ти чомусь мовчала,
знаю, що схожий на ідіота, коли продовжував тебе чекати,
і знаю, що ти не прийдЕш.
Я чекаю тебе, коли ми дивились на зоряне небо:
ти там, а я тут, сумую за тими моментами,
де поцілунок означав прощання,
можливо, той був на решту нашого життя.
Я чую, як сум пробудився.
Коли мій день перетворюється в ніч,
тоді місяць приховує те променисте сонце.
Я самотній і я це знаю.
Ніколи не відчував нічого подібного,
але зараз самотній "я" повністю огорнув мене
і забрав до себе назАвжди.
Я приношу вибачення за такий стан.
Просто ніколи мій намір тебе не образить.
Я навіть не мріяв любити тебе,
натомість себе не відчуваю.
Моє повітря закінчується, як вода в пустелі.
Моє життя скорочується без тебе всередині.
Моє бажання жити - це ти,
але мене тут нема.
"Чому так?" - спитаєш.
"Чому я не сів в автобус, який відвезе мене до тебе?"
Через той світ, що поруч, він не дозволяв мені.
Тому що ніч - як тортура думок про тебе.
Чому я тебе забути не можу?
Чому не живу, як хочу?
Чому...
