для Нової Елоїзи
Зорі помирають на схилі свого сяяння,
Що породжує смертю лінію – розчерк –
Танець краси – спалах світла,
Яке ти так любиш.
Зірки гинуть для тебе.
Сам творець, мов квіти похвали,
Кидає тобі їх під ноги.
І це все без остороги.
Почуття розлились в океан.
Тільки розум все ж живе там.
Це дійсно любов,
Коли тобі не треба пристрасті дурман,
Ідеали тіла й краси твого часу,
Тобі треба лиш запах слова,
Тінь настрою,
Який ти,розмотуючи, мов нитку Аріадни,
Віднайдеш сповна.
І з лабіринту нещасть,
Що були досі,
Тебе виведе тільки Вона.
Твоя жінка,
Що,мов та вічноріка,
Омива ніжністю
Усі береги.
