|
Самота. Що це? Їдкий дим, який отруює не лише твоє тіло, а й до попелу спалює твою душу? Чи можливо просто перехід з одного стану в інший, перехід у нове життя, у непізнане, нерозкрите майбутнє.
На одній із лав життя сиділа юна дівчина. Її довге чорняве волосся ніжно спадало на її засмаглі плечі, які були наповнені сонцем. Здавалось, якщо доторкнешся, то відчуєш на собі промінчик, який неквапливими рухами розпливається у тобі. Її чорне як ніч волосся підкреслювало карість її очей. О ці очі водночас зачаровували і гіпнотизували, такі глибокі та безмежні як дно колодця. Достатньо всього лише одного погляду як йому підкорявся кожний, хто потрапляв під його приціл.
Сиділа вона завжди одна, самотня. Лише іноді хтось сідав перепочити, заводив безглузді розмови про погоду, про політику або про сімейні чвари. Кожен, хто відкривав їй свою душу вставав та йшов геть, не залишаючи і сліду.
Дівчина мала одну особливість - горнятко кави у руці. Вона ніколи недопивала свою каву, бо боялась, що коли вип'є її то помре. А ім'я її було Любов.
Любі (так називали її перехожі) завжди люди відкривали свої таємниці, ділились з нею частинкою своєї душі, а вона слухала та мовчала.
А Люба? З ким вона ділилась своїми мріями, своїми перемогами та невдачами?
Ділилась і відкривалась, але не рідко люди плювали у її каву, кидали лушпиння туди або підбивали руку аби вилити каву на одяг. Це були її рідні, друзі, кохані люди яким вона довіряла і вірила, яким подарувала всю себе, які знехтували нею та її любов'ю. З роками ї пекучим болем у серці її кава захолола і тепер вона одна, самотня, сидить на лавці життя, чекаючи на чудо.
"Пані, Ваша кава вже давно холодна. Ось візьміть будь ласка нову. Тут є кориця, дві ложки цукру і маленька крапелька любові, а найголовніше вона - тепла, зігріє ваше тіло і душу. Можна біля Вас присісти? " Підвівши очі догори вона побачила молодого, привабливого юнака. Люба була вражена і здивована тим, що хтось турбується про неї. Його очі.. Зелені очі просто сяяли небесним світлом. вона дивилась на юнака і від палкого захоплення у душі завирували хвилі чогось нового, ніжного та незанного. "Так, звичайно сідайте."
ID:
442037
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.08.2013 23:00:18
© дата внесення змiн: 07.08.2013 23:00:18
автор: Бульбашка
Вкажіть причину вашої скарги
|
