Ти зникаєш мов сон,
Мов мана,
Мов весна -
Мало втіхи лишаєш по собі.
Капля смілості по щоці,
Не сльоза – ти лишаєш усе в напівспробі.
Ти лишаєш вогні, у очах на зорі,
Ті вогні, повні зранених іскор.
Повну чашу мені не судилось відпить
Ти надпита лишась помітно.
Не зуміти мені осягнути тебе,
Не зумію тебе полонити.
Хоч частину мені,
Хоч частину в тобі,
Хочу я над усе зрозуміти.
Можна бажаним буть,
Іскри віри ловить, що згасають в стрімкому польоті.
Твій вогонь не погас, але й він не горить,
Тліє сірим обезбарвленим гнотом.
І не має тепла і не гріє він рук,
Не вогонь, а суцільна завада.
Попелище років залишилось мені
Попелище - непрощенна зрада.
