Ти складала його із обривків фантазій,
Малювала пальцем на спітнілих полотнах вікон.
Добувала із трансцендентних родовищ алмазів,
А отримавши, клялась собі, що навіки
Разом.
Ти заклеювала надто уважні вуха словами,
В них ховаючи його він не свого, чужорідного світу.
Говорила напівзамовчаними рядками,
Щоб не видати замасковані у світлому
Плями.
Ти намагалась любити на повні груди,
Та так, щоб мліли всі заздрісні сусідні хвіртки.
А виявилось, що між вами грудень.
Тримає шлях кохання із пробірки
У нікуди.
Ти розставляла такі свідомі коми
Там, де дуже просяться жирні фінальні крапки.
І замість того, щоб прогнати його з думок і дому
Придбала нові чоловічі кімнатні тапки.
Тряпка…
Й таких, як ти, мільйони…
#БИТОВУХА# !!! Насправді стандартна ситуація - ми вміщуємо в когось всю свою прив"язаність наділяємо таку особу всіма можливими якостями - потім БАБАХ ! Бачимо що це не зовсім так. Страждаємо, трошки і ... далі на пошуки "нової" досконалої особи. І таких точно мільйони, якщо не міліарди.
Вірш тим не менше ДУЖЕ ГАРНИЙ !!!!
Твоя Наталка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я з Вами згодна.. Але саме тут трішки іншу ситуацію описувала. Під "Придбала нові чоловічі кімнатні тапки" мала на увазі слабкість характеру, коли замість того, щоб прийняти кардинальне рішення і розійтись з людиною, що в деяких випадках краще, ми вкотре притуплюємо з усіх сил у собі наболівше і підпускаємо людину до себе ще ближче, даємо їм більше прав і волі. Тут моя героїня замість того, щоб відпустити своє "кохання", дозволила йому жити поруч.
дуже вдячна
