Я – мимо, я – повз,
Я – осторонь, поза
Орбітою.
Не ловлять мене радари.
Ніхто мені настільки не відданий,
Щоб спалити, якщо попрохали.
Хмари
Я пам’ятаю ваш зворотній бік
Боюсь і тікаю від власних ніг
Звідки мене і хто
Викинув
Чи повернув
Вітру вітрове у вікно
Із якого мене сюди
Повітря потік вихрем втянув?
Ось я тут, з ними.
Але ні. Я тут серед них.
Неозброєним оком незрима
Порожнеча північних відлиг
Там, де повинно би бути тепло
І гола холодна безмежність,
По цеглинах розібрана церква,
В якій навіть стіни знали про твою залежність
Від суму і виїдання свого нутра.
Глянь на мене немов в останнє,
Або краще, немов вже мене нема
І я приношу свої вітання,
Що остання цеглина твоя.
Забирай і забирайся.
Зникни так само раптово
Як тоді стався
Зі мною. Укотре. Знову.
Я повз і поза
Пекла і раю
Будь-де і хтозна,
Чого шукаю
Після смерті
чи після тебе
Але я осторонь усіх і всього,
окрім
