Вже стільки часу пролетіло
І так багато днів пройшло.
Уже дорослі, вже не діти.
І вже ми більше не прийдем
і в клас ми більше не зайдем.
Сумні в нас очі , гарні квіти
і сльози капають з обличчя.
Для когось – це найважчий час,
Для когось – це останній раз
Сказати слово і піти
у дивний світ ,на незвідані шляхи.
Сьогодні -це останній раз,
коли ми зайдем в рідний клас,
де стіни, дошка і стілець
нагадують нам наш незабутній рейс.
Проте, як вчились , і кричали,
І бігали ,і розважались,
Як ми сварились, ображались,
любили ,плакали і сміялись.
Про те кохання, про перемоги,
наші здобутки і про незгоди.
Це все було і все тривало ,
ніколи нас не полишало,
але тепер прийшла пора,
сказати :
«Прощай наша рідна школа!»
Останній раз зайдем ми в клас ,
за парту сядем і напишем:
«Останній дзвоник сьогодні в нас.
Ми випускники, ми вже не діти!
Ми вже можем не тремтіти.
Ми вже можеш все сказати ,
І веселитись, і кричати.
Але щось усмішок немає,
Але щось сум нас наздоганяє.
Чому ?
ми ж так цього хотіли.
ми так рвались до кінця.
Ми так хотіли скоріш залишити
Нашу школу і почати нове життя.
І зовсім скоро випускний .
Наш час. Наш вихід. Наш кінець.
А після нього, після сходу,
ми ступив на нову дорогу,
Ми вступив у нове життя
Доросле, важке і без кінця.
І скажем школі вже
«Прощай
і нас , 11-ків не забувай»
І хоч не були ми дуже милі,
не слухались ми і не учили,
і часто уроки ми пропускали,
і вчителів не завжди поважали,
Але ця школа для нас Усе,
І ми любимо її попри все.
І щоб не сталось у житті,
Ми пам*ятатемо її завжди.
Роки пройшли. роки летіли.
А ми нічого не зрозуміли.
І ось - зупинка, вихід наш.
А що і як – все винен час.
Так непомітно все минуло.
так непомітно все пройшло.
І ось стоїш ти й не знаєш,
Що далі буде, що в житті спіткаєш ?
Що нас чекає у житті ?
Що ми встигнемо, а що ні ?
Чи ми готові до життя ,
В якому злість, ненависть і брехня ?
Але надія в серцях наших не згасає.
Ми знаємо, віримо й чекаємо,
що ці роки не були для нас шкідливі,
що ці роки тільки добро в собі носили.
Тому ,ми зараз в цей чудовий час
Сказати хочемо слово вже в останній раз.
Спасибі милі наші вчителі,
За вашу ласку, зусилля та плачі,
За вашу любов, підтримку та знання,
За те, що вчили і не дали впасти до кінця.
За ці всі дні, години та роки,
За море сміху, радості і простоти.
Спасибі любі, ми цінуємо вас,
І дякуємо за кожен час і кожен раз.
Спасибі за терпіння нелюдське,
за розуміння, яке було із вами попри все,
За ваші спроби з нас людей створити,
І за поради, які давали сили нам прожити.
І щоб не сталось у житті
Ми вчителів пам*ятатимемо завжди
І по життю ми будемо гордо крокувати ,
і школу рідну прославляти.
І що в житті б нас не чекало
Ми обіцяємо, що ми зробив все на славу,
ми станемо в житті людьми ,
щоб ви радіти і цвіли.
І вибачте нас за все погане.
Побачте за душевні рани.
За сльози, за слова.
Пробачте, це юність наша була.
ID:
429616
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 05.06.2013 19:27:57
© дата внесення змiн: 05.06.2013 19:27:57
автор: taniyaa
Вкажіть причину вашої скарги
|
