В тобі нема нічого. В тобі вже давно нема нічого. Нічого цікавого, потрібного, вічного, справжнього.
В тобі нема моїх поглядів, моєї посмішки, щирості слів і теплоти. В тобі немає жовтогарячих заходів сонця і зоряних ночей, гострого вітру і пекучих сліз. Немає щемливого болю і прискореного серцебиття, немає суперечок, довіри, зітхань і мовчання.
Ти - порожня бляшанка, забута роками. Холодна, залізна, гостра, спаплюжена кимось.
Я ненавиджу тебе. Ненавиджу твою порожнечу, твої пробіли, твій вакуум. Ненавиджу твої слова, що наче мильні бульбашки, радують лише мить, а потім раптово тріскають, розсипаються тисячами краплинок, попадають в очі і печуть…
Ненавиджу твій спокій, твої обладунки, якими ти захищаєшся від усього світу і тим самим відгороджуєшся від мене. Я ненавиджу забуття, що радує візуально на папері, залишаючись лише словом.
Я ненавиджу свою любов до тебе, яка поселилась, наче паразит у моєму серці і точить уже роками, смокче життєдайні сили, хороший настрій і навіть бажання жити… Ненавиджу тебе!
