Тетяна Дем’янова, Щоб у любові в краї ріднім жить…
Чимало є дикунства на землі,
але таке – то це вже повний спад:
крильми щоб мати-пташка взагалі
не боронила власних пташенят.
Не годувала їх, не берегла,
а ще й сама – найгірша в цім біда –
все дзьобала, щипала як могла
і по одному пхала із гнізда.
Чому можлива в нас подібна річ?
Чи вже кінець нам світу настає –
коли нащадки, випхані у ніч,
за матір марно серце рвуть своє?
Шукають місце інше десь собі,
знаходять кут, щоб вижити й літать,
але все рівно маються в журбі:
у чужині про матір рідну снять.
І хоч ще й досі мати не знайшла
в собі бажання діток притулить,
потомство прагне сонця і тепла –
щоб у любові в краї ріднім жить.
Таццяна Дзям’янава
Каб у любові ў родным краі жыць...
Хаця і шмат дзікунства на зямлі,
але такое – поўны заняпад:
каб маці-птушка крыламі сваймі
не бараніла ўласных птушанят.
Каб не карміла і не берагла,
яшчэ й сама – найгоршая бяда –
усё дзяўбла, шчыпала з-за вугла
і па адным выштурхвала з гнязда.
Чаму магчыма ў нас такая рэч?
Ці ўжо канец сусвету настае –
калі нашчадкі, звергнутыя прэч,
з-за тлумнай маці сэрцы рвуць свае?
Шукаюць недзе месца для сябе,
знаходзяць кут, каб выжыць і крыляць,
але ўсё роўна маюцца ў журбе:
ў чужыне сніцца матухна свая.
Хаця яна дагэтуль не знайшла
ў сабе жадання дзетак прытуліць,
патомства прагне сонца і цяпла –
каб у любові ў родным краі жыць.