|
Дивлюся на пару похилу,
Тихенько у парку сиділа,
В устах мала усмішку милу,
В досі ще світом раділа.
З пакетика хлібчик узяли,
Кришили його голубам,
Десятками їх прилетіли,
І сіяли лиш радість очам.
Старенькі уже не спішать,
Вони вже багато прожили,
Батьки вже, на жаль, їхні сплять,
Дітей же поваги навчили.
Та я вдаль по парку пішов,
Побачив я пару сучасну,
Дивився, здавалося мов
Я бачу картину не ясну.
Курила вона свої «дамські»,
Та й пиво хмільне випивала,
А губи ті чорні, мов рабські,
І хлопця свого матюкала.
У хлопця також очі чорні,
Бо їх олівцем підправляє,
Ті очі страшні, мов голодні,
Та хлопець на це не зважає.
Вона вже давно не цнотлива,
І хлопцю лише для одного,
Не буде із ним вже щаслива,
Не матиме щастя вже свого.
Вернувся я вмить до стареньких,
Під руку ті досі тримались,
У хвилях для себе гарненьких,
Ще досі вони не розстались.
Кохання для них є перлина,
І важко їм було в житті,
Любов - це прекрасна стежина
В якій сяють ноти дзвінкі.
Не кожен любов розуміє,
Не кожен зуміє пізнати,
Це квітка, що в бруді черствіє,
І більше не буде зростати.
01.07.2012
ID:
421253
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.04.2013 16:03:43
© дата внесення змiн: 27.04.2013 16:03:43
автор: Назарій Андрійчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
