і всі наші причетності висіваю в пересічні сліди:
позбуватися імені завжди легше в старих передмістях,
досипаючи в чай усамітнень, гвоздики і гри,
засинати собі на старому горищі.
кожна терпкість сліпих мішанин,
що повисли словами на твоїм піднебінні,
перемелюють сотні причин,
щоб кивками дістатися півдня.
сто сімнадцять подвійних гріхів
прогризатимуть вправно твої глибоченні кишені,
і сукенка, в яку закохається міль,
прикриватиме нам покалічені гени.
позбуватися імені завжди легше в старих передмістях,
плюсувати всі дембелі і розчинники кпин,
сортувати повітря на крихке і опісля,
зашнуровує наслідки оголених спин.
всі маршрути протестів
роздмухують метамову небес,
марнотратство коханців захмелілого спокою,
щоб відбувся хоч натяк на встигання
у власний експрес -
позбуватись його,
позбуватись,
викидаючи попіл.